quod dulce et decorum est pro patria mori

QUOD DULCE ET DECORUM EST PRO PATRIA MORI (1). ЖОЛКЕВСЬКИЙ ТА ЖОВКВА.

 

Парадоксально, але одним з найцікавіших міст біля Львова, що повстало наприкінці XVI ст. є Жовква. 1597 року 40-літній і вже досвідчений на той час військовий і політик Станіслав Жолкевський заснував біля свого села Винники місто. Не бувши великим оригіналом він надав містові ім’я Жовква (пол. Żółkiew). У своїх діях Жолкевський лише слідував тогочасній моді серед людей свого кола. Нові маґнатські роди, що повстали у XVI ст., не маючи можливості пописатися славетними предками і родовим гніздом, назва якого була б співзвучною з їхнім прізвищем або іменем (2), намагалися прославити на віки велич свого роду фундацією нового міста. Зазвичай для цього нове міто діставало назву місцевості від якого походило прізвище або ім’я фундатора. Для Жолкевського яскравим прикладом стала діяльність коронного канцлера та великого коронного гетьмана Яна Замойського, котрий зробив Замостя символом величі роду Замойських.

Чому село Винники стало місцем де повстало нове місто? Відповідь на це питання лежить на географічній мапі. У атласі «Руських земель» Олександра Яблоновського зазначені лише два шляхи, що виходять на північний-захід та на північ зі Львова. Якщо перший шлях одразу повертає на захід і прямує через Янів, Яворів, Краківець, Радимно на Ярослав й далі до Кракова; то другий – веде нас через Куликів до Рави-Руської, Томашова, Замостя й аж до Любліна. Перша зупинка на ніч ймовірно мала б бути за 30 км від Львова, якщо їхати у справах до нової столиці Варшави. Можливо це і стало однією з причин, чому польний гетьман вирішив закласти нове місто біля с. Винники, аби нове місто стало першим на шляху зі Львова і першим перед столицею Руського воєводства, якщо їхати з півночі.

Ким були Жолкевські на другу половину XVI ст.? Миколай Рей з Наґловіц у своєму знаменитому «Звірниці» в 1562 р. так описав рід Жолкевських:

Żółkiewscy

Ci chociaj z Żółkwie z rzeki często wodę piją

          Ale im nic nie wadzi, choć sie w niej i myją

Bo jej pięknie umieją złomić przyrodzenie,

          Stanowiąc z cnotą na wszem poczciwe baczenie.

          Ale oni bańkami na dół to ściągają;

A gdy nie znać pod gardłem, niechże gdzie chce siedzi,

          Wszak też o tym nie wiedzą, jedno tam sąsiedzi.

Як видно, що для Миколая Рея, родина Жолкевських була простою, що й не дивно, адже перший сенаторський уряд галицького каштеляна, батько Станіслава теж Станіслав отримав аж у 1580 р. Його кар’єра завершилася урядом руського воєводи. Він був похований у львівській катедрі в 1588 р. Власне його у такому досить непривабливому образі простака і зобразив Миколай Рей.

Предки гетьмана походили з маленької місцевості Жолква, що у Красноставському повіті Холмської землі. Як припускають дослідники у XV – першій третині XVI ст. вони, через відсутність поруч католицької парафії, сповідували правовслав’я. Повернення до католицької віри відбулося ймовірно за Миколая Жолкевського діда гетьмана. Можливо пам’ять про віру предків та проживання серед переважаючого православного населення було однією з цнот Станіслава. Вже у закладеній ним Жовкві, завдяки його фундації повстали православна та уніатська церкви, а євреї отримали дозвіл на побудову синагоги.

Інший сучасник Миколая, батька Станіслава старшого, Бартош Папроцький у своєму гербовнику писав про них стандартною для себе фразою: «Рід Жолкевський у белзькому воєводстві, предки яких вийшли в ці краї з Мазовії. Був мого віку Миколай Жолкевський воєвода белзький (він ним не був. – В. М.), той з молодих літ своїх на хліба рицарські та в багатьох послугах Речі Посполитої та королів польських, своїх панів, бував, ротами чималими доводив, ів походах з ними бував, проти Татар, Волохів, і там де потребувала Речі Посполитої оборона, гідно себе проявляв. Залишив двох синів: Станіслава (батько гетьмана) старости медицького та Миколая, мужів славних про котрих у різних місцях читав в тих книгах, як багато і мужньо, під Ґданськом, як і в Москві з неприятелем чинили».

Москівські війни, котрі провадив король Стефан Баторій, дозволили сивочолому на той час Жолкевському старшому, отримати уряд галицького каштеляна, а згодом і белзького воєводи. У 1584 р. він отримав привілей на заснування прикордонного міста Броди. Можливо цей приклад використав майбутній гетьман у заснуванні Жовки. Вершиною його кар’єри був уряд руського воєводи, котрий він дістав незадовго до смерті вже від молодого короля Сиґізмунда III.

Син Станіслав розпочав свою кар’єру при королівському дворі, де одразу потравив в коло осіб, котрими опікувався тоді ще королівський секретар Ян Замойський. Молодий шляхтич брав участь у знаменитому посольстві 1573 р. до Парижу, котре везло запрошення Генріхові Валуа стати польським королем.

Подальша його служба проходила у королівській канцелярії. Після обрання на польський престол Стефана Баторія, він розпочав свою блискучу військову кар’єру, яка вже у 1588 р. була відзначена урядом коронного польного гетьмана. На цьому уряді він пробув 30 років, більше нього гетьманував лише Ян Амор Тарновський у середині XVI ст. У його послужному списку Московська кампанія Стефана Баторія (1579-1581), битва під Бичиною у 1588 р., коли війська під проводом Яна Замойського розбили підрозділи притеднта на польський престол ерцгерцога Максиміліана. В цій битві молодий Жолкевський дістав важке поранення. У у листі до короля Сиґізмунда III коронний гетьман Ян Замойський, серед інших, відзначив і його мужність.

Від самого початку своєї військової кар’єри Жолкевський був правою рукою коронного гетьмана. Так у молдавській кампанії 1595 р. котра мала на меті зробити Молдавські князівство залежним від Речі Посполитої. У цій кампанії він брав дієву участь. Переможна битва невеликого польського війська над татарським військом під Цецорою завершилися славною перемогою. До цього місця він знову повернеться через 25 років...

Як очільник коронних військових підрозділів він зіграв вирішальну роль у придушенні повстання під проводом Северина Наливайка у 1596 р. Сам гетьман був противником страти Наливайка, адже він особисто обіцяв йому життя. Але в цьому питанні він наштовхнувся на гостру незгоду короля Сиґізмунда III, котрий наполіг на страті козацького ватажка.

Але найбільшою слави Жолкевський здобув на «східному фронті». Він був першим європейським воєначальником, котрий здобув Москву. І як виявилося єдиним, хто підкорив столицю Московської держави та Російської імперії загалом! Серед усіх битв котрі провів Станіслав Жолкевський, історики військової справи називають найвизначнішою, перемогу під Клушином. Битва, котра відбулася 4 липня 1610 р. біля невеликого села що на Смоленщині, у якій польний гетьман мачи під рукою 7 тис. Війська, вщент розбив 30-тис. московське війське. Ця перемога відкрила йому шлях до Москви, де він арештував царя Василя Шуйського з братами, і домігся визання королевича Владислава московським царем. Одним із забутих чинів цієї кампанії була т. зв. «Присяга руська» (Chołd ruski), коли Шуйський, разом з братами присягнув під час сейму 29 жовтня 1611 р. у Варшаві королеві Сиґізмундові III.

Станіслав Жолкевський був гідним продовжувачем справи свого опікуна і далекого родича Яна Замойського. Після смерті свого протектора у 1605 р. він до кінця життя був людиною відданою королеві та Речі Посполитій. Це виразно проявилося під час громадянської війни в 1606-1609 рр. Йморвіно, що завдяки відданості королеві і перемозі над опонентами Сиґізмунда III під Ґузовим, Станіслав отримав уряд київського воєводи. Вершиною його кар’єри стало надання йому у 1618 р. булави великого коронного гетьмана. Яку він заслужив ще задовго до цього.

Його остання молдавська кампанія 1620 р. завершилася другою у його житті битвою під Цецорою. Річ Посполита в черговий раз втрутилися у внутріші справи Молдавського князівства, намагаючись вкотре поставити на престол господаря прийнятну для себе особу. Такі дії, звісно, викликали різке незадоволення Османської імперії, адже князівство було її васалом. Кампанія 1620 р. завершилася другою в історії битвою коронних і османських військ під Цецорою. Жолкевський намагався використати тактику і навіть залишки валів, з часів перемоги тут у 1595 р. Яна Замойського. Але переважаючи сили турків розгромили основні підрозділи коронного війська. Сам гетьман загинув вніч з 6 на 7 жовтня 1620 р. Його було обезголовлено, а сама голова на списі була відіслана султанові, і понад два роки висіла біля його палацу в Стамбулі. Дружина гетьмана Реґіна, викупила його тіло від турків, та з почестями поховала в костелі у Жовкві.

Не останню роль у кар’єрі Станіслава Жолкевського молодшого зіграли родинні та приятельскі стосунки. Хоча вирішальний тут треба назвати співпрацю з Яном Замойським. Батько Станіслава, який заклав основу доброту родини був одружений зі середньозаможною шляхтянкою Зофією Ліпською.

В 1587 р. його син Станіслав, майбутній гетьман, у віці 32 років, одружився з Реґіною Гербурт, донькою Якуба Гербурта та його другої дружини Катажини Ваповської. Як на сентарський статус роду Жолкевських, це був досить скромний альанс родин. Але зважаючи на родинні стосунки дружини досить вдалим. Сестра Реґіни Дорота була дружиною Миколай Жебжидовського, майбутнього краківського воєводи і ще одного відданого клієнта Яна Замойського. Черговою іронією долі для Станіслава Жолкевського було те, що у 1607 р. він змушений був воювати проти шваґра у битві під Ґузовим, під час громадянської війни. Коли шляхетські підрозділи рокошан зійшли у протистоянні з коронним військом і прихильниками короля Сиґізмунда III. Тай самі Гербурти в останній третині XVI – на початку XVII ст. трималися свого опікуна і покровителя Замойського.

Від цього шлюбу гетьман мав трьох дітей. Сина Яна і двох дочок Катажину і Зофью. Своїх дочок гетьмана одружив зі знаними йому та амбітними військовими, що служили під його командування. Зофья вийшла заміж за Яна Даниловича, майбутнього руського воєводу та власника міста Олесько. Вже їхня донька Зофья Теофіла Данилович була видана за Якуба Собеського, і 17 серпня 1629 р. народила на замку в Олеську майбутнього короля Яна III Собеського. Який був правнуком гетьману Станіславові Жолкевському.

Друга донька Катажина була дружиною Станіслава Конецпольського, який став коронним польним гетьманом після Станіслава Жолкевського у 1618 р. Вибір на Конецпольського як на чоловіка своєї доньки був свідомим. Гетьман весь час намагався протегувати здібному юнакові, в якому вбачав талант полководця і політика. Навіть передчасна смерть доньки гетьмана при пологах у 1615 р. не порушила приязних стосунків Жолкевського з Конецпольським.

Так само Станіслав Жолкевський опікувався кар’єрою ще одного юнака – Томаша Замойського, котрий у підлітковому віці залишився без батька. Саме молодий Томаш змінив гетьмана у 1619 р. на уряді київського воєводи.

Єдиним син гетьмана Ян Жолкевський не залишив нащадків, адже з юних літ був заангажований у військові виправи батька. Важко поранений у битві під Цецорою у 1620 р. він потрапив в турецький полон, звідки був викуплений матір’ю. Але від отриманих ран невдовзі, у 1623 році, помер. Похваний поруч з батьком у костелі в Жовкві. Останнім представником роду Жолкевських по чоловічий лінії був племінник гетьмана Лукаш, який помер у 1636 р.

Така життя було варти уславлення після смерті, в заснованій гетьманом Жовкві, яка поволі на 20-ті роки XVII ст. набирала ознаки міста (3). Король Сиґізмунд III надаву 1603 р. містові привілей на самоврядування на маґдебурзькому праві, і цим самим було закладено економічне підґрунття існування резиденції гетьмана. Як видно з тестаменту гетьмана, де він просив дружину продовжити спорудження мурів і замку станом на 1620 р. ще не були збудовані.

За доброю традицією вже маґнатської родини Жолкевські нащадки гетьмана попіклувалися про родинну крипту в парафіальному костелі св. Лаврентія (sw. Wawrzyńca). Сам костел був консекрований львівським арцибіскупом Анджеєм Прухницьким 28 травня 1623 р. Дружина гетьмана Реґіна померла в 1626 р. у віці 60 років, а поруч, у 1634 р., тут була похована її донька Зофья, дружина Яна Даниловича. Частина надгробків ймовірно була зроблена ще за життя гетьмана та його дружини, а остаточного вигляду вони набрали у другій половині 30-х років, з ініціативи Яна Даниловича.

Станіслав Жолкевський був одним з небагатьох військових свого часу, котрий залишив щоденник про московську кампанію «Початок і прогрес московської війни» (Początek i progres wojny moskiewskiej). Сучасники відзначали високий рівень освіти гетьмана. Маючу вільну хвилину, і незважаючи на оточуючи його обставини, він намагався читати. Вільно володів латиною, а також добре знав німецьку та французьку мови.

У очах своїх сучасників Жолкевський залишився славним і мужнім військовим, котрий з честю прийняв смерть на полі бою; вправним дипломатом і розсудливим політиком, котрий намагався вгамовувати пристрасті на сеймиках і сеймах, був арбітром між родинами, свої дії у закордонній політиці намагався співставити з інтересами і можливостями Речі Посполитої. Не дивно, що його правнук Ян Собеський зробив гідну свого предка військову кар’єру (4), в 1674 р. був обраний польським королем, а в 1683 року захистив Відень від турецької навали.

1. «Як солодко і почесно вмерти за Вітчизу». Напис на пам’ятнику, на місці загибелі гетьмана Станіслава Жолкевського біля с. Берешовка у Молдавії.

2. Прикладами такої фундації міста можуть бути: Костянтинів (тепер Старокостянтинів) – заснований князем Костянтином Острозьким; Томашів (тепер Томашув Любельський) – заснований Томашем Замойським; Станіславів (тепер Івано-Франківськи) – засновний Анджеєм Потоцьким на честь свого батька Станіслава Ревери Потоцького тощо.

3. Німецький дипломат Ульріх фон Вердум, у своєму щоденникові залишив запис про Жовкву напередодні війни 1672 р. Місто видалося йому середнім. Було воно оточено муром, а на передмістя були захищені дерев’яний частокіл.

4. У своїх спогадах Ян Собеський згадував, що у дитинстві, батьки примушували його з братом Марком разом вчити з Отче наш та «Quam dulce et decorum sit pro Patria mori! Ex me disce!